Сторінки із теґом Topic.

Мої міфи до приїзду в Канаду. Про навчання і проживання у Вінніпеґові, Манітоба. Міфи 4-6

Спеціальна рубрика на нашому сайті — “Мої міфи і канадська реальність. Про навчання і проживання у Вінніпеґові, Манітоба” від Ольги Поберезніченко

Наша клієнтка Ольга поїхала вчитися спочатку на мовні курси при Коледжі Ред Рівер (Red River College) на початку 2015 року і зараз закінчує післядипломну сертифікаційну програму в Інституті прикладних спеціальностей і технології (Manitoba Institute of Trades and Technology, MITT) у Вінніпезі, Канада. Проживши та повчившись в Канаді вже трохи більше року, у даній рубриці, поступово, Ольга поділиться своїми міфами до приїзду, які в Канаді виявилися не зовсім реальністю. Буде цікаво і “з перших вуст”.

Про міфи 1-3 читайте за посиланням.

"Міф 4. Канадці займаються благодійністю і волонтерською роботою, тільки щоб отримати вигоду

Канадці дійсно хочуть зробити цей світ кращим, хочуть бути засобом для його покращення і дуже щедрі на благодійні пожертви. Коли я волонтерила на Дні 125-річчя української діаспори в Канаді, то продавала лотерейні білетики. Після слів “50% від продажу піде на благодійність”, мені вже не треба було нічого казати, бо люди діставали гаманці. Мільйони доларів витрачаються на місіонерські поїздки у найвіддаленіші і найбідніші країни світу, будують школи та церкви, вініпежські церковні общини фінансують біженців. Вони люблять щиро допомагати та співчувати знедоленим. Дуже розповсюдженими є менторські програми, коли канадська сім’я бере на себе тимчасові зобов’язання за одну сім’ю або дітей з сім’ї біженців, показує і розказує про повсякденне життя у Вінніпезі, вчить користуватися послугами, що необхідні для життя в Канаді.

Але одного разу я побачила, з моєї точки зору, “перекос” в цій системі. Це було на четвертий місяць мого перебування у Вінніпезі. Мене запросили мої канадські друзі на благодійний вечір збору фінансів для розмовного клубу, де я була учасником. Мені треба було зробити доповідь про себе і свою сім'ю, бо я тривалий час відвідувала цей розмовний клуб і мене добре знали там. Я підготувала доповідь про своє студентське життя і майбутні плани будувати кар'єру. Але переді мною виступав хлопчина з Ефіопії, такий самий учасник клубу, який розказував про свою втечу з рідної країни на плоту, і як вбили його сім'ю. Звичайно, всі присутні плакали, по-іншому не може бути. На фоні його розповіді, моя розповідь про щасливі студентські дні не мала сенсу. Мені довелося на ходу імпровізувати про те, що моя сім'я хоче кращого майбутнього для себе, що важко будувати життя на рідній землі через корупцію, економічні і політичні складнощі в країні, про те, як вплинув Голодомор та Друга Світова Війна на долю моєї родини, і що я хочу зберегти генофонд своєї сім'ї і чесно жити в найкращій країні світу. Все, що я сказала, було правдою, але це були дуже потаємні куточки душі, тим паче я б не хотіла спекулювати цим перед аудиторією. Бо мені вже, нарешті, хочеться позбутися комплексу жертви, який мені був нав'язаний протягом всього мого життя. Але канадці були у захваті від моєї історії. І тоді я подумала, що людям не завжди цікаві веселі історії, їм хочеться гострих відчуттів, і вони отримують частку адреналіну від таких історій. Можливо, тому вони так багато займаються благодійністю, бо розуміють, що не всім пощастило народитися в Канаді.

Я волонтерю в організації, яка постачає продукти харчування тим людям, які цього потребують у Вінніпезі. На жаль, часто спостерігаю, що робота волонтерів не завжди цінується. Наприклад, деякі канадці волонтерять повний робочий день, а люди, що приходять за їжею ще й нагрубити можуть і обманути інколи хочуть. Сумно на це дивитися, але все одно позитивного більше, ніж негативного.

Благодійність — це, мабуть, вища ступінь людської впевненості в собі, задоволеністю життям і вміння не бути байдужим до інших людей. Коли людина не заклопотана тільки своїми проблемами, а ще й вміє адекватно оцінити світ навколо себе та щиро перейматися проблемами інших людей.

Для літніх канадців, волонтерство — це засіб підтримувати себе в тонусі, ділитися досвідом, бути частиною соціуму, розвиватися, спілкуватися, активно допомагати оточуючим і відчувати себе потрібними. Це може бути однією з причин того, що канадці довше живуть.

Міф 5. З українською освітою неможливо знайти роботу у Вінніпезі. Дуже важливо мати місцеву освіту для пошуку роботи. Дуже важливо мати канадський досвід роботи.

Роботу знайти можливо. І за спеціальністю також (звичайно, залежить від спеціальності). Наприклад, серед моїх знайомих є двоє людей, які працюють електриками без канадської освіти. Але треба розуміти, що більшість спеціальностей потребує місцевої сертифікації, без якої не допускають на роботу. За здачу екзамену треба платити і кожного року також сплачувати за ліцензію, якщо вона є. Також треба враховувати, що можливо треба буде перший час отримати канадський досвід роботи на якійсь простішій роботі і познайомитись з культурою. Мені подобається канадське ставлення до роботи: поганої роботи не буває, всякий труд вони поважають, і ніколи навіть думки не буде сміятися з низькооплачуваної роботи. Дуже важливо для отримання роботи мати канадські рекомендації. Перші рекомендації можна запитати у канадських друзів (крім родичів) або вчителів на мовних курсах, які вас гарно знають і захочуть дати рекомендацію, в церкві, де вас знають, або, найкраще, від координатора волонтерської роботи, де ви працювали чи працюєте.

Для просування по кар'єрі бажано отримувати освіту, яка відповідна бажаній посаді. Іммігранти, які мають недостатній рівень англійської, можуть вивчати англійську за рахунок держави деякий час, а потім йти шукати роботу. Зараз державне фінансування на вивчення англійської мови іммігрантами сильно скоротили.

Вінніпег — це ідеальний приклад того, як працює система зв’язків між людьми. Оскільки, це — маленьке місто, і більшість людей знає один одного, то під час пошуку роботи важливо скрізь про себе заявляти, а ще краще роздавати бізнес-картки, де вказано яку саме роботу шукає людина і основні навички. 75% вакантних посад ніколи не потрапляють в медіа-засоби і не будуть опубліковані, бо вони заповнюються 1) людьми, яких підвищують всередині компанії, 2) людьми, які особисто принесли своє резюме до відділу кадрів або менеджеру, і воно чекало свого часу, 3) людьми, які є серед родичів, знайомих, друзів, 4) і тільки після попередніх трьох етапів, якщо не знайшлося відповідної людини, то вакансія потрапляє в медіа-простір. Висновок: будувати свої зв'язки де і коли тільки можливо, ходити на якомога більшу кількість соціальних заходів, в церкву, не соромитися знайомитися скрізь, де тільки є люди, займатися волонтерством, мати активну громадянську позицію.

Окремим абзацом хочу виділити інформацію про soft skills. Оскільки саме вони мають величезний вплив на вірогідність працевлаштування. Ми про це вивчали в Ред Рівері, і ще потім в МІТТ на окремому курсі Business Communication. Детальніше про них можна почитати в інтернеті, я не буду на цьому зупинятися. Для того, щоб отримати роботу або підвищення, важливо бути позитивно настроєним, впевненим у собі, усміхненим та оптимістичним. Technical skills (навички, які отримані під час навчання та на попередніх роботах) займають 50% від того, що очікує роботодавець від потенційного робітника, інші 50% — це саме вміння спілкуватися, вміння працювати в команді та незалежно проводити презентації, робити публічні виступи, бути гнучким, соціально активним, ініціативним, адаптуватися до змін, відповідальним та вихованим. Канадці цінять пунктуальність скрізь і у всьому.

Для пошуку роботи канадцями та новоприбулими широко використовується ресурс LinkeIn. Раджу мати там профайл для розширення зв’язків. В нашому коледжі вчителі залишають свої рекомендації на профайлах студентів на LinkeIn, що може допомогти в працевлаштуванні.

Міф 6. Доступна і місцева їжа.

Восени минулого року я випадково потрапила на виставку сільськогосподарських товарів, і я була шокована тим, що більшість с/г продукціїї у Канаді це — ГМО. І законом не передбачається ніякого маркування. Є у супермаркетах невеликий відсоток органічних продуктів, але вибір дуже маленький, і ціни значно вищі. Але зараз я вже більш спокійно до цього відношуся, ГМ-продукти мають вищу продуктивність, і для їх вирощування не потребуються гербіциди, інсектициди. Також треба розуміти, що ГМ-продукти є засобом боротьби з голодом в світі. Зараз мене вже не дивують помідори, яблука і капуста, які не псуються по три місяці і навіть не темніють. До речі, аграрні виставки проводяться в тому числі і для того, щоб розказати і показати людям, що картоплю вирощують в землі, і що кури несуть яйця, бо як виявляється, не всі це знають.

І ще дивно те, що не дивлячись на те, що Манітоба — аграрна провінція, знайти овочі і фрукти місцевого виробництва у супермаркеті дуже важко. С/г продукція постачається з США, Мексики, Китаю та інших країн. За місцевими продуктами можна поїхати машиною на ферму і, часом, збирати власноруч, що вважається як розвага (for fun). Фрукти дорогі навіть у сезон, хоча до Мексики і Бразилії не так вже й далеко, як на мене.

Канадці дуже люблять вирощувати городину на задньому дворі будинків. Наприклад, один чи два кущики помідорів, один кущик зеленої цибулі, кущик селери. Але рідко будуть їсти врожай з власної клумби, бо вважається, що воно для краси, а їжу треба купувати в супермаркеті. Мені було цікаво, які ж на смак ті доморощені помідори, і я спробувала. Як на мене, то вони набагато кращі за магазинні. Також, існує вірогідність, що врожай може бути з'їдений оленями чи кролями в деяких районах Вінніпегу.

З асортименту канадських продуктів можна приготувати всі традиційні українські страви, які за смаком не будуть поступатися тим, які зготовані в Україні.

Мої міфи до приїзду в Канаду. Про навчання і проживання у Вінніпеґові, Манітоба. Міфи 1-3

Спеціальна рубрика на нашому сайті — “Мої міфи і канадська реальність. Про навчання і проживання у Вінніпеґові, Манітоба” від Ольги Поберезніченко

Наша клієнтка Ольга поїхала вчитися спочатку на мовні курси при Коледжі Ред Рівер (Red River College) на початку 2015 року і зараз закінчує післядипломну сертифікаційну програму в Інституті прикладних спеціальностей і технології (Manitoba Institute of Trades and Technology, MITT) у Вінніпезі, Канада. Проживши та повчившись в Канаді вже трохи більше року, у даній рубриці, поступово, Ольга поділиться своїми міфами до приїзду, які в Канаді виявилися не зовсім реальністю. Буде цікаво і “з перших вуст”.

"Міф 1. З українськими знаннями дуже важко вчитися у канадських навчальних закладах. Карають за плагіат

Це був мій особистий міф. Звичайно, для того, щоб вчитися, треба знати англійську на високому рівні. Крім мови, я, особисто, не чула і не бачила, щоб в українців були аж якісь непереборні проблеми з навчанням в Канаді. Єдине, що може заважати навчанню, це бажання працювати, бо part-time роботи для студентів на мінімальну зарплату дуже багато.

Я вісім місяців навчалась на мовних курсах в Ред Рівер Коледжі і не хвилини не шкодувала про той витрачений час і немаленькі гроші. Ред Рівер дав мені чудову можливість познайомитись з канадською культурою та стилем життя. Для мене було важливим вивчити написання різних форматів академічних робіт, які зараз необхідні в коледжі. По-друге, ми багато робили групових проектів, що для мене також було новою формою навчання. По-третє, робили презентації перед всім класом, що допомагало розвивати розмовні та презентаційні навички. І ще важливою навичкою стало вміння правильно робити посилання на використану літературу та різні медіа-ресурси. В Ред Рівері ми, як студенти, постійно брали участь у навчальних виставках та семінарах, результатом цих відвідувань мали бути звіти з посиланнями на власні інтерв'ю.

Вміння взяти інтерв'ю ламає мовний бар'єр, страх перед спілкуванням з незнайомими людьми і допомагає розвивати networking. Особисто для мене новим було те, що між студентами і вчителями нема бар'єру, як між різними кастами. Всі поводяться природньо і дружньо, як одна сім'я, поважають думку один одного і не бояться висловлювати її. Такий формат спілкування дає можливість розвиватися креативності та open-mindedness. Вчителі хвалять за хорошу роботу та активну участь на уроках. Особисто в моїй українській школі та університеті всіх вищеперерахованих пунктів не було.

Коли я почала своє навчання в Manitoba Institute of Trades and Technology, то мені вже було набагато легше слухати лекції і вести конспект за лектором. Зараз взагалі немає якихось проблем під час навчання, лише насолода процесом від вивчення цікавих предметів. Особливо приємно отримувати інформацію, яка тісно пов'язана з реальним життям та робочим місцем. Моя спеціальність Leadership and Management є post-grad program, тому студенти вже приходять на цю спеціальність з попередньою освітою та досвідом роботи. Моє навчання починається пізно ввечері, що дає змогу запрошувати викладати талановитих вчителів, що вдень працюють фул-тайм за фахом, а ввечері діляться свіжим досвідом зі студентами і все пояснюють на реальних прикладах. Навіть якщо викладачі і не мають звання професорів, вони — все одно прекрасні ментори і знають, як надихати студентів.Також цей інститут, як і всі інші навчальні заклади, пропонує допомогу з пошуком волонтерської або оплачуваної роботи,підготовки резюме та cover letter.

Не дуже подобається в МІТТ, що немає policy щодо спілкування під час перебування в коледжі лише англійською мовою. Враховуючи те, що дві третіх студентів в моїй групі з Індії, то англійську мову почути на уроці можна тільки від викладача і від іншої меншості змішаних студентів. В Ред Рівері такий policy був і нам пояснювали, що спілкуватися рідною мовою, де є люди, які не розуміють її, це неповага до оточуючих.

Перед кожним екзаменом чи домашньою роботою наголошується про відповідальність за плагіат. В нашій групі постійно ловлять студентів на плагіаті. Ці студенти отримують 0 балів за роботу, але поки що нікого не відрахували. Краще з таким не гратися, тим паче, що 100% всіх завдань надзвичайно цікаві і корисні.

Міф 2. У мене ніколи не буде “культурного шоку” від Канади, я так давно мріяла про цей переїзд

Я дуже хотіла поїхати вчитися з України і переїхати в Канаду. Тому коли отримала візу, то був один з найщасливіших моментів у житті, і якби мені тоді сказали, що я буду сумувати за Україною, я б сміялася і не повірила. Культурний шок в мене був і він полягав у тому, що мою недосконалу англійську розуміли далеко не всі, через що важко було вирішувати питання по телефону або навіть просто з людьми віч-на-віч. Один раз у мене навіть запитали, чи в мене часом нема мовних вад. Але поступово перестала боятися, звикла спілкуватися англійською і зараз уже навіть сни часом бачу англійською.

Ніколи б не подумала про себе, що буду сумувати за їжею, але це — факт. Сумую за дешевим м'ясом, дешевими овочами та фруктами, чорним хлібом. Знадобилося півроку, щоб не думати про українську їжу. Звичайно, у Вінніпезі є декілька магазинів, що завозять товари з України, але я ними не користуюсь, бо ціни мене там лякають.

Також не думала, що буду плакати під Океан Ельзи, і згадувати в подробицях, як ми ходили з друзями на їх концерт.

Дуже важливо розуміти і визнати, що від “культурного шоку” неможливо втекти, його вплив можна тільки зменшити, бо такі особливості людської психіки. Його переживають всі в меншій чи більшій мірі. Нам в Red River College всім international students читали лекції про те, як справлятися з “культурним шоком”, за що я шалено вдячна керівництву RRC. Взагалі вчителями дуже багато вкладається в іноземних студентів та багато робиться навчальними закладами заходів для адаптації студентів. Канада дуже розвинена в цьому напрямку, і в кожному коледжі є психолог і різного типу едвайзери. Дуже важливо, що в коледжі і в місті взагалі проводиться дуже багато соціальних заходів, концертів, фестивалів, що полегшує соціальну адаптацію нових жителів.

Міф 3. Українська діаспора у Вінніпезі нікому не допомагає, і краще з ними не зв'язуватися

Я була вражена, наскільки це неправда. Я чотири місяці уникала будь-яких контактів з українцями. Мені було смішно читати українсько-патріотичні пости на фейсбуці від людей з канадським громадянством. Я вважала це лицемірством. Я не вірила, коли читала інформацію про сім'ї, що іммігрували 100 років тому, а зараз їх нащадки все ще вчать і розмовляють українською, підтримують традиції. Мені зі своєї сторони, навпаки скоріше хотілося злитися з канадцями, з їх культурою і традиціями. А потім прийшов час, коли моя думка змінилася.

Завдяки Українській групі на фейсбуці, я познайомилась з багатьма сім'ями, які приїхали протягом останнього року-двох. 2014-2016 роки зараз вже офіційно називають роками п'ятої хвилі імміграції українців до Канади. Активісти постійно організовують українські пікніки, концерти та social events. Є українські школи, церкви, магазини, позашкільні навчальні заклади, музичні та танцювальні колективи. Українська громада, в своїй більшості, доволі згуртована, люди дають дуже цінні поради і допомагають один одному безплатно. Серед українців я зустріла багато нових друзів. Але треба розуміти, що українці, які приїхали більше 15-20 років тому, ідеалізують Україну та суспільство, яке зараз там сформувалося. Вони не зовсім можуть адекватно оцінити ситуацію. Часом, вони розглядають новоприбулих лише як потенційних клієнтів для свого бізнесу.

Звичайно, українська діаспора не така багата, як китайська, але приїжджають найсміливіші, талановиті та амбіційні люди, у яких є багато чому повчитися. Нашій сім’ї дуже допомогли з вибором і оформленням авто. Взагалі, завжди знайдуться люди, що допоможуть чи підкажуть, як діяти в тій чи іншій ситуації.

У Вініпезі я зустріла набагато більше людей, вдягнених у національний одяг, ніж в Україні. Українська мова у Вінніпезі чистіша, бо нема впливу російської мови (моє припущення). Люди пишаються тим, що знають і говорять українською. Нікому в голову не приходить називати українську мову — сільською, як я це чула багато разів в Києві. Мій словниковий запас і якість української мови значно покращилися за рахунок спілкування з канадськими українцями. Для мене це стало особистим цінним відкриттям (я — з російськомовної сім'ї, яка проживала в Донецькій області), що говорити треба саме українською або англійською. Шкода, що мені для цього треба було пів земної кулі проїхати, щоб зрозуміти це. Поясню на прикладі діалогу російськомовного хлопця з України з китайцем.

  • Китайський хлопець (КХ): - А ти зараз якою мовою говорив з друзями?
  • Український хлопець (УХ): - Російською.
  • КХ: - А ти хіба з Росії приїхав?
  • УХ: - Ні. З України.
  • КХ: - А ти хіба не знаєш власної мови?
  • УХ: - Можу говорити, але не хочу.
  • КХ: - Дивно. Ти приїхав з України, а говориш чужою мовою. Та ще й мовою країни, з якою Україна воює.

Для мене українці Вінніпегу — це приклад того, якими чудовими та чесними можуть бути наші люди, якщо їх помістити у сприятливі умови. Раніше я засуджувала людей, які отримували громадянство іншої країни, але продовжували вважати себе українцями. Але зараз розумію, що вони продовжують робити багато для України, а також підтримують всіма силами культуру і мову. Якось навіть України в Канаді більше, ніж в самій Україні".

RSS (Opens New Window)